Про права «людей» та «не_людей» в Україні

Валерій Марценюк

Останнім часом в Інтернет-засобах масової інформації періодично з’являються публікації пов’язані із тією ситуацією, що термін повноважень, ще діючої уповноваженої Верховної Ради України із прав людини, Валерії Лутківської вже давно закінчився і потрібно терміново знайти їй гідну заміну. От тільки чи буде ця заміна гідна саме пані Лутківської у царині захисту прав українців. Чи може все ж нова (ий) уповноважена (ний) стане гідною захисницею прав усіх українців, а не тільки тієї касти „людей”, до яких зараз слід віднести можновладців усіх рангів, чиновників усіх мастей, або й просто гарно упакованих представників бізнес еліти.

Чому мова у цій статті зайшла саме про касти „людей та „не_людей”, стане зрозумілим в подальшому з викладу ситуації, основні моменти якої були описані у циклі статей „Полювання на вчительку”, які були опубліковані у нашій газеті розпочинаючи з номера 12 за 2016 рік. З того часу відбулось багато подій у напрямку пошуку справедливості при звертанні у різноманітні державні та правоохоронні інстанції – національну поліцію, прокуратуру, суди, Верховну раду, міністерство освіти, обласну адміністрацію, тощо. Однією із таких адрес звертання була також використана адреса Уповноваженої ВРУ із прав людини.

Чому ж саме на цю адресу була вимушена звернутись вчителька?! Це сталось після того, коли всупереч чинному законодавству України, вчителька (пройшовши усі національні інстанції) отримала відмову щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяви про здійснення щодо неї кримінального правопорушення за статтею 364 Кримінального кодексу України (використання службового становища особою всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду правам, свободам та інтересам окремих громадян). Цей напрям діяльності нашої української правоохоронної та законодавчої системи було досить детально описано у попередніх статтях автора під назвою „Національна поліція ігнорує закони України” (№4 газети за 2017 рік) та „Україна – країна розвиненої бюрократії” (№10 за 2017 рік).

Так от, іще одним законодавчо легітимним напрямом притягнення винної особи до відповідальності за вчиненні дії може бути використання положень Адміністративного кодексу України у частині можливого притягнення до відповідальності службової особи, яка порушила вимоги Закону України „Про звернення громадян”. Статтею 20 цього Закону передбачено надання відповіді на звернення громадян в обов’язковому порядку протягом одного місяця з моменту отримання такого звернення. І якщо така відповідь вам не була надана, то ви теоретично можете притягнути службову особу до адміністративної відповідальності за порушення Закону.

Однак не дуже надійтесь, що така дія вам однозначно вдасться. Законодавець дуже цікаво виписав цю норму у статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Там прописано, що вищезгадане порушення може бути передане в судові інстанції на підставі Протоколів про адміністративне правопорушення. Так от суб’єктами складання таких протоколів названо цілий ряд різноманітних інституцій державної влади та місцевого самоврядування. А от по конкретним порушенням Закону „Про зверення громадян”, Протоколи може складати виключно представництво Уповноважено ВРУ з прав людини.

 Так от 23 вересня 2016 року на адресу офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини відправлено заяву вчительки з приводу вчинення щодо неї директором школи адміністративного правопорушення. Заява стосувалась ненадання директором школи, як уповноваженою службовою особою, відповіді на звернення вчительки щодо порушення її конституційних прав на захист честі гідності і ділової репутації. Заява отримана в офісі Уповноваженої 28 вересня 2016 року. З повідомлення за підписом Представника Уповноваженої ВРУ Лях Д.О., надісланого заявниці за №8.1.2/7-М275833, 16 - 2/02-85 від 20.10.2016р., стало відомо, що рішення про заходи реагування буде прийматись після отримання відповіді з Вінницької ОДА та відповіді директора школи про причини не виконання вимог законодавства.

Ось тут і розпочинається саме цікаве у історії взаємодії із офісом Уповноваженого ВРУ із прав людини. Як виявилось із отриманої відповіді, офіс не знайшов підстав для складання протоколу, тому, що виявляється, відповідь на звернення вчительки директор школи таки надала. Цей факт підтверджувався копією сторінки із шкільної „Книги реєстрації вхідної-вихідної кореспонденції”. Додатково до відповіді був прикладений той лист-відповідь, який немов би отримала заявниця. І для Представника Уповноваженої ВРУ зовсім не важливим виявилось звертання уваги на наявність відсутності жодних юридичних підтверджень, що такий лист було підготовлено  та надіслано не заднім числом і з фальшування журналу реєстрації, а фактично. Не було жодних поштових квитанцій, повідомлень про вручення, чи хоча б підпису вчительки в книзі реєстрації, чи в іншому документі про отримання відповіді, чи ознайомлення з нею.

В черговому зверненні вчителька настояла на тому, щоб була проведена відповідна перевірка на місці, шляхом спілкування координатора офісу Уповноваженого по Вінницькій області Гурківської Н.В. із листоношею та огляду „Книги реєстрації” (хоча за півроку її вже можна було б із десять раз переписати). Досить скоро (протягом лише якихось півтора місяці) таке доручення координатору було надане і, немов би перевірка, проведена. І знову підстав для направлення до суду Протоколу про адміністративне правопорушення не знайшлось. І знову обґрунтування базувалось тільки на огляді книги реєстрації і повному ігноруванні інших аргументів вчительки (навіть місцева листоноша не була опитана про факт доставки листа зі школи на домашню адресу заявниці).

Після цього на адресу редакції надійшло звернення вчительки наступного змісту:

„Змушена звернутись до вас із проханням провести журналістське розслідування фактів ігнорування представництвом Уповноваженого Верховної Ради України із прав людини моїх звернень з приводу притягнення до адміністративної відповідальності директора школи ...., перш за все за не надання відповіді на моє Звернення від 2 червня 2016 року з приводу порушення моїх Конституційних прав. Так  23 вересня 2016 року я звернулась в офіс уповноваженого ВРУ з прав людини з приводу не отримання офіційної відповіді на свій „Запит про надання інформації» від 02.06.2016 року (Додаток 1). У своїй заяві я звернула увагу на ту обставину, що відповідно до положень статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати ці звернення, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Невиконання цих вимог тягне за собою відповідальність встановлену статтею 24 Закону України «Про звернення громадян» та частиною 6 статті 212-3 «Кодексу України про адміністративні правопорушення». Враховуючи вищевикладене я просила визнати директора школи .... відповідальною за  порушення вимог статті 24 Закону України «Про звернення громадян», у зв’язку з чим скласти «Протокол про адміністративне правопорушення», відповідно до вимог частини 8-1 статті 255 «Кодексу України про адміністративні правопорушення», та направити його до суду.

Використовуючи своє службове становище директор школи організувала групу осіб, які шляхом застосування шантажу змусили мене звільнитись із свого робочого місця. Такі дії підпадають під класифікацію частини 1 статті 364 Кримінального кодексу України, однак моя заява про вчинення цього злочину не була занесена в Єдиний реєстр досудових розслідувань.  Направляючи цю заяву в офіс Уповноваженого, я мала надію хоча б таким чином притягнути до відповідальності особу, яка організувала переслідування мене, як вчителя за принципову позицію у питаннях оцінювання рівня знань. Однак не тут то було, виявилось, що до категорії „людини”, права якої порушені я, чомусь не відношусь. За усіма ознаками до цієї категорії офіс Уповноваженого відносить тільки чиновників усіх рівнів та рангів. Інакше, як можна розцінити той факт, що представниками офісу до уваги була прийнята відповідь директора школи на моє Звернення, що була підготовлена тільки за фактом отримання останньою листа з офісу уповноваженого з вимогою пояснити наявність порушення.

Причому, зверніть увагу, жодного матеріального підтвердження, що цю відповідь я отримала (особистий підпис, квитанція поштового відправлення, повідомлення про вручення, тощо) надано не було. Єдиним підтвердженням надання відповіді, була копія сторінки із записом у шкільному журналі реєстрації вихідної кореспонденції. Цей запис дуже легко сфальсифікувати аналогічно сфальсифікованій, немов би, відповіді. У своїх подальших зверненнях (Додаток 2) я просила центральний офіс уповноваженого дати доручення своєму координатору у Вінницькій області провести перевірку наведених мною аргументів. Я навіть була у неї на особистій зустрічі де просила, окрім огляду журналу реєстрації (який до цього часу можна було вже десять раз переписати) додатково опитати і листоношу з приводу доставки відповіді на моє звернення, (особисто мені вона заявила, що ніяких листів зі школи на мою адресу не доставляла).

Однак і це моє прохання було успішно проігноровано (Додаток 3), з чого я можу зробити однозначний висновок, що відношусь до категорії „не_людей” права яких представники Уповноваженого ВРУ з прав людини захищати не зобов’язані.”

   Враховуючи ту обставину, що ситуація яка описана у заяві знаходиться на постійному контролі редакції нашої газети (дивись http://radioinform.vn.ua/noviny/safari.html ) декілька раз в електронному режимі редакція звертались на адресу офісу Уповноваженого ВРУ із прав людини з проханням повідомити про стан розгляду заяви вчительки. Після чого відповідне звернення було надіслано на адресу Верховної ради України з проханням надати офіційні роз’яснення з приводу того, чому представництвом Уповноваженого ВРУ з прав людини ігнорується виконання вимог частини 8-1 статті 255 «Кодексу України про адміністративні правопорушення» за якими саме на Уповноваженого ВРУ з прав людини покладено складання «Протоколу про адміністративне правопорушення» передбачене частиною 6 статті 212-3 «Кодексу України про адміністративні правопорушення».

Повний текст відповіді, яку було отримано за підписом першого заступника голови комітету ВРУ з прав людини Пацкана ВВ., наведено нижче.

 

=В Редакцію суспільно-інформаційної загальнодержавної газети «РадІоінформ»

За дорученням Голови Верховної Ради України А.В. Парубія у Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин у межах наданих повноважень розглянуто Ваше звернення про відмову у складенні протоколу Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини відповідно до частини шостої ст.212 Кодексу України про адміністративні правопорушення за заявою гр...... У зв'язку з зазначеними питаннями повідомляємо наступне.

Парламентський контроль за додержанням прав І свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Статус Уповноваженого як посадової особи визначається Конституцією України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», який діє в Україні з 1997 року. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є невід'ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе також і систему судів України. Після використання всіх національних засобів правового захисту кожен має право звертатися за захистом своїх прав І свобод до відповідних міжнародних судових установ, чи до органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Особливість статусу Уповноваженого полягає в тому, що він не належить до будь-якої з гілок державної влади. Тому невідворотним є пошук оптимальних механізмів його взаємодії з владними структурами, одночасно із збереженням свого незалежного статусу. Відповідно до чинного законодавства Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав І свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції   державних   органів,   які   забезпечують   захист   і   поновлення порушених прав і свобод. Незалежність та самостійність Уповноваженого при вирішенні    питань    гарантується    статтею    20        Закону    України    «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», якою, зокрема передбачено, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється. Уповноважений не зобов'язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні.

Гарантією незалежності Уповноваженого є також визначений статтею 9 зазначеного Закону порядок припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано в тому числі і у разі порушення присяги. Висновок щодо наявності підстав для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України. Верховна Рада України за наявності зазначених у цій статті підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Для забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини утворюється секретаріат. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим. Уповноважений також має право призначати своїх представників. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

Інформуємо Вас, що - відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Іншого порядку скасування прийнятих ними рішень законом не передбачено.

З повагою Перший заступник Голови Комітету В.В. Пацкан.=

 

Уважно прочитавши цю юридичну сентенцію з приводу роз’яснення нам нерозумним наявних  прав, свобод та обов’язків Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, чи вдалося вам, шановні читачі, зрозуміти, права яких „людей” захищає Уповноважений і яка його відповідальність за не виконання юридичних норм цього захисту. Наш висновок однозначнийжодної відповідальності у цієї посадової особи, навіть перед Верховною Радою, не існує. Інакше кажучи, „як хочу - так і ворочу”. І це в державі Україна, яка носить юридичну назву - „парламентсько-президентська” республіка”!!! А тому, за фактом, поділ її громадян на касти „людей” та „не_людей” є цілком закономірним.

 Вінниця, вересень 2017р.